UA

Мені п’ятдесят вісім років. На касі супермаркету я впізнала жінку, у якої багато років тому забрала чоловіка.

Щоночі дружина мого брата приносила подушку й лягала між мною та моїм чоловіком. Чоловік лише казав

Я народила для них доньку, яку вони покинули через синдром Дауна. Але через дванадцять років Ліля сама

Покинуте немовля Андрій наздогнав її вже в передпокої. Олена саме взувала кросівки після виснажливої

Пів року. І жодної успішної угоди. Андрій уже давно перестав злитися на людей, які приходили дивитися квартиру.

Валентина Степанівна вперше за три місяці вийшла до парку. Навіть сама не могла пояснити собі, навіщо.

— Щоб духу твого тут більше не було! — гримнув чоловічий голос. Перекинутий стілець із гуркотом упав

— Знову ця кішка зайняла крісло! — голос Світлани Баранової, як завжди, дзвенів роздратуванням. — Маріє!

Вадим подзвонив у четвер увечері. Уперше за півтора місяця. Він не запитав, як справи у сина.

Андрій завжди поспішав. Це вже стало його звичкою. Він постійно кудись біг. Постійно запізнювався.