UA

Валентина Степанівна вперше за три місяці вийшла до парку. Навіть сама не могла пояснити собі, навіщо.

— Щоб духу твого тут більше не було! — гримнув чоловічий голос. Перекинутий стілець із гуркотом упав

— Знову ця кішка зайняла крісло! — голос Світлани Баранової, як завжди, дзвенів роздратуванням. — Маріє!

Вадим подзвонив у четвер увечері. Уперше за півтора місяця. Він не запитав, як справи у сина.

Андрій завжди поспішав. Це вже стало його звичкою. Він постійно кудись біг. Постійно запізнювався.

Віктор зайшов до притулку без жодного плану. Просто так. Бо після розлучення вдома стало надто порожньо.

Марія Петрівна повільно ходила кухнею й помішувала чай. А її кішка Аліса вже добрих пів години не знаходила

Тамара Павлівна вийшла на ґанок забрати молоко. Небо було сірим. Після нічного дощу всюди блищали калюжі.

Валентина Степанівна спочатку планувала поїхати по гриби в середу. Саме тоді в лісі майже немає людей.

Із Сонею ми зустрічалися вже чотири місяці. Одного вечора вона сказала: — У неділю поїдемо до моїх батьків.