Дарина завжди була впевнена, що її життя міцне й непохитне, мов стара кришталева ваза, яку багато років тому подарувала свекруха.
Тридцять років шлюбу з Анатолієм.
Доросла донька.
Улюблена дача.
Затишний дім.
Їй здавалося, що все це вже неможливо втратити.
Того осіннього вечора Дарина повернулася зі своєї танцювальної студії.
Анатолій, як і останнім часом, мовчки сидів перед телевізором.
— Борщу будеш? — запитала вона.
— Не хочу, — сухо відповів він.
Дарина вирішила, що чоловік просто втомився.
Повечеряла сама.
Заварила чай із чебрецем.
І зайшла до вітальні.
Наступної миті вона застигла.
Анатолій неприродно відкинувся в кріслі.
Його обличчя було зовсім білим.
Одна рука безсило звисала вниз.
Піднос випав із Дарининих рук.
— Толю!
Тремтячими пальцями вона набрала номер швидкої.
Ледве влучаючи по екрану телефона.
Лікарі поставили страшний діагноз.
Обширний інфаркт.
Анатолія негайно забрали до кардіологічного відділення.
Усю ніч Дарина разом із донькою Оленою просиділи біля реанімації.
Лише на світанку до них вийшов лікар.
— Найнебезпечніше вже позаду.
— Нам вдалося стабілізувати його стан.
— Але попереду тривале відновлення.
Наступні дні стали справжнім випробуванням.
👇 Продовження цієї історії знайдете нижче в коментарях.
Дарина щодня привозила чоловікові домашню їжу.
Бачила його лише кілька хвилин.
Та найбільше її лякало не хворе серце.
А байдужість у його очах.
Не давала спокою й свекруха Тамара Семенівна.
— Це ти його довела!
— Лише свої танці та студія на думці!
— Чоловік був самотній.
— От серце й не витримало.
Дарина мовчала.
У неї вже не залишилося сил сперечатися.
На п’ятий день Анатолій попросив її сісти поруч.
— Нам треба поговорити.
Дарина ледь усміхнулася.
— Повернешся додому — тоді й поговоримо.
Він повільно похитав головою.
— Ні.
— Я йду від тебе.
Світ ніби перестав існувати.
— Що?..
— Уже майже рік я живу з іншою жінкою.
— Її звати Світлана.
Дарина не могла повірити.
Усі його відрядження.
Пізні повернення.
Холодність.
Усе раптом стало зрозумілим.
— А як же наша сім’я?
— Донька?
— Внук?
— Наші тридцять років разом?
— Так буває.
— Квартиру я не чіпаю.
— Вона твоя.
— Але машину й дачу доведеться поділити.
Саме слова про дачу боліли найбільше.
Адже вона вкладала туди душу.
Анатолій приїжджав туди лише на шашлики.
— Будь ти проклятий… — ледь чутно прошепотіла Дарина й вибігла з палати.
У лікарняному коридорі вона випадково врізалася в лікаря.
Той уважно подивився на неї.
— Дарино…
— Соколова?
Вона теж одразу його впізнала.
Андрій Сомов.
Її перше шкільне кохання.
Та зараз їй було не до спогадів.
Вона вирвалася й вибігла з лікарні.
Удома все нагадувало про зраду.
Вона навіть зірвала зі стіни їхню весільну фотографію.
Увечері приїхала донька.
— Я говорила з татом…
— Каже, що заслужив нове щастя.
Потім тихо додала:
— А бабуся сказала, що ти сама винна.
— Що саме через тебе він пішов до іншої.
— Ми дуже посварилися.
Наступного ранку задзвонив телефон.
Телефонувала свекруха.
Цього разу її голос був напрочуд лагідним.
— Даринко…
— Не губи Толика.
— У нього слабке серце.
— Не змушуй його нервувати.
— Та жінка зовсім його заплутала.
— Віддай йому дачу.
— Може, він ще повернеться.
— Пожалкуй його.
Дарина мовчки слухала.
На якусь мить їй навіть захотілося погодитися.
Аби тільки він вижив.
Аби тільки все стало, як раніше.
Саме в цей момент до кухні зайшла Олена.
Вона взяла телефон із маминих рук.
— Бабусю.
— Досить маніпулювати.
— Мама нічого не віддасть.
— Тато сам зробив свій вибір.
— Тепер нехай сам за нього відповідає.
— І більше сюди не телефонуйте.
Олена поклала слухавку.
Міцно обійняла маму.
— Ти мало не здалася.
— Навіть не думай.
— Ми впораємося.
Уперше за всі ці дні Дарина відчула не розпач.
А гнів.
Ні.
Вона не дозволить забрати своє життя.
Свою дачу.
Свою гідність.
Її боротьба тільки починалася.
Тим часом завідувач кардіологічного відділення Андрій Сомов знову переглядав історію хвороби Анатолія Воробйова.
Та думки раз у раз поверталися до жінки, яка плакала в лікарняному коридорі.
Дарина Соколова.
Його перше кохання.
Минуло багато років.
І доля знову звела їх разом.
Андрій відчував, що ця зустріч сталася зовсім не випадково.
