Багато хто радив Жені відключити апарати, які підтримували життя її доньки.
— Вона вже не прокинеться. Навіщо мучити і себе, і її? — якось сказала одна з подруг.
Після цих слів Женя більше з нею не спілкувалася.
Та й узагалі перестала підтримувати зв’язок із тими, хто не вірив, що п’ятнадцятирічна Кіра колись розплющить очі.
Рік тому під час шкільної екскурсії в гори дівчина захотіла зробити селфі. Земля під ногами обвалилася, і вона впала в урвище.
Рятувальники встигли врятувати їй життя, але Кіра впала в кому.
Лише мама вірила, що донька повернеться.
Щодня вона приїжджала до лікарні, читала Кірі книжки, робила масаж, розмовляла з нею й шукала нові методики реабілітації.
Одна медсестра весь час повторювала:
— Вони все чують. Навіть якщо не можуть відповісти.
І Женя вірила кожному слову.
А чоловік лише повторював:
— Кіри більше немає. Із того світу не повертаються.
Через це вони сварилися майже щодня.
Зрештою чоловік зібрав речі й пішов.
— Я подаю на розлучення. Досить жити марними надіями.
За кілька днів він ще й заблокував спільну банківську картку.
У холодильнику було порожньо.
Не було за що купити продукти, оплатити шкільні потреби сина чи придбати Кірі необхідні засоби для догляду.
Женя влаштувалася прибиральницею на пів ставки.
Уранці працювала, потім вела сина Павлика до школи, поспішала до лікарні, після обіду забирала хлопчика, готувала вечерю і знову їхала до доньки.
Вона виснажувалася дедалі більше.
Павлик плакав, що сумує за татом.
Іноді Женя не встигала забрати його зі школи.
Іноді не могла приїхати до Кіри.
А потім чоловік завдав ще одного удару.
Він звернувся до суду, щоб забрати Павлика до себе.
— У тебе є Кіра. А хлопчику потрібне нормальне життя.
Після цих слів Женя остаточно зламалася.
Одного вечора Павлик попросив купити йому чипси.
Грошей не було навіть на це.
У магазині вона сховала пачку чипсів і пляшку коли під куртку.
Біля виходу її зупинив охоронець.
Женя розплакалася.
Вона розповіла незнайомцю все.
Про доньку.
Про кому.
Про розлучення.
Про суд.
Про страх втратити ще й сина.
Охоронець мовчки вислухав.
Потім дістав із кишені гроші й простягнув їй.
— Візьміть. Купіть хлопчикові щось смачне. Моя мама теж багато років доглядала мого лежачого брата.
— Він одужав? — із надією запитала Женя.
Чоловік лише мовчки опустив очі.
Женя купила не тільки чипси, а й продукти додому. І ще вистачило на дорогу до лікарні.
👇 Продовження цієї історії знайдете нижче в коментарях.
Наступного дня на порозі з’явилася свекруха.
Женя була певна, що та прийшла допомогти синові забрати Павлика.
Та почула зовсім інше.
— Я житиму з тобою. Ти працюй і займайся Павликом. А до Кіри щодня їздитиму я. Тільки покажи, що треба робити.
Женя не могла повірити своїм вухам.
Вони ніколи не були близькими.
Свекруха продала свою корову, щоб допомогти молодій жінці пережити важкий період, навчилася доглядати за Кірою й дуже швидко подружилася з лікарями та медсестрами.
Поки Женя повернулася працювати за фахом, саме вона щодня читала Кірі книжки.
Одного разу сказала:
— Мені здається, вона мене чує.
Невдовзі Кіра ледь помітно ворухнула пальцем.
Молода лікарка допомогла знайти місце в сучасному реабілітаційному центрі.
Але лікування коштувало дуже дорого.
Колишній чоловік знову відмовився допомагати.
Навіть його мати лише сумно сказала:
— Погано я виховала свого сина…
Коли надії майже не залишилося, допомогу запропонував Денис.
Його син лежав у тій самій лікарні, але, на жаль, не вижив.
Чоловік віддав свої заощадження на лікування Кіри.
Женя пообіцяла повернути все до копійки.
Через два місяці сталося те, у що майже ніхто не вірив.
Кіра підвелася.
І зробила свій перший невпевнений крок.
Лікарі назвали це справжнім дивом.
Колишній чоловік зі сльозами просив вибачення й благав повернути його в сім’ю.
Та Женя відмовила.
Вона вже навчилася жити без нього.
Через пів року Кіра повернулася додому.
Свекруха зібралася назад у село.
Перед від’їздом вона міцно обійняла Женю.
— Влітку привозь дітей до мене. А якщо мій телепень знову перестане платити аліменти — одразу телефонуй. Я з ним сама поговорю.
Женя ледь стримувала сльози.
— Дякую… мамо.
Свекруха усміхнулася й тихо додала:
— І сходи на побачення з Денисом. Хороша він людина. Не ховай себе завчасно, ти ще молода.
Женя усміхнулася.
— Я подумаю.
Але в душі вже знала, що неодмінно погодиться.