Робочий день повільно добігав кінця, а разом із ним наближалася одна з найважливіших подій у житті Аліси. Сьогодні Максим мав познайомити її зі своїми батьками.
Торт вона купила ще в обідню перерву. Хороший чай теж. Залишалося лише заїхати по квіти.
І, звісно ж, саме цього дня керівник вирішив терміново провести нараду.
— Колеги, затримаємося всього на годинку! — бадьоро оголосив він.
Аліса відразу зателефонувала Максиму.
— Нас не відпускають із роботи.
— У нас така сама історія, — зітхнув Максим. — Тоді зустрінемося одразу в батьків.
— Добре. Тільки ще заїду по букет для твоєї мами.
— Не хвилюйся. Мама в мене дуже добра.
— Так усі кажуть перед катастрофою.
Максим лише засміявся.
Неподалік будинку його батьків був гарний квітковий салон. Саме туди Аліса й забігла, трохи розпатлана після роботи, але сповнена бажання справити гарне перше враження.
Максим якось розповідав, що його мама Олена обожнює амариліси.
І ніби на зло залишився лише один-єдиний букет.
Аліса вже простягнула до нього руку, але в ту саму мить його спокійно взяла інша покупчиня — елегантна жінка у світлому пальті та на високих підборах.
Вона неквапливо попрямувала до каси.
Аліса швидко пішла за нею.
— Перепрошую… Насправді це був мій букет.
Жінка спокійно подивилася на неї.
— Справді?
— Я першою його побачила.
— Але взяла чомусь я.
— Просто ви були швидші…
Жінка ледь усміхнулася.
— То тепер у квіткових магазинах можна бронювати букети одним поглядом?
Аліса на мить розгубилася.
— Просто сьогодні я вперше знайомлюся з батьками свого хлопця…
— Співчуваю, — незворушно відповіла незнайомка.
— Дякую… Стривайте. Чому співчуваєте?
На обличчі жінки з’явилася ледь помітна усмішка.
А нерви Аліси остаточно здали.
— От же ж гієна… — тихо пробурмотіла вона.
Їй здалося, що ніхто не почув.
Та жінка повільно обернулася.
— Що ви сказали?
— Нічого… Це я так… подумки…
Запала тиша.
І раптом незнайомка голосно розсміялася.
— Гаразд. Забирайте цей букет. Сподіваюся, ваші майбутні свекри виявляться приємнішими, ніж ви щойно подумали про мене.
— Я теж на це дуже сподіваюся, — щиро відповіла Аліса.
Жінка пішла, а Аліса ще кілька секунд стояла з букетом у руках, відчуваючи себе переможницею дуже дивного життєвого змагання.
👇 Продовження цієї історії знайдете нижче в коментарях.
За двадцять хвилин вони з Максимом уже стояли біля дверей квартири його батьків.
— Чого ти так тремтиш? — тихо запитав він.
— Це не я. Це моя нервова система прощається зі спокоєм.
Двері відчинилися.
Аліса підняла очі… і мало не впустила букет.
На порозі стояла та сама жінка з квіткового магазину.
Кілька секунд усі мовчали.
Потім Максим усміхнувся:
— Мамо, знайомся. Це Аліса.
Олена перевела погляд на букет і спокійно промовила:
— Ну ось. Усе-таки він дістався додому.
Аліса відчула, що зовсім втратила дар мови.
— Я… дуже перепрошую…
— Заходь, — тепло усміхнулася Олена. — Сьогодні в нашому домі жодних гієн немає. Тут тільки свої.
Максим здивовано переводив погляд із мами на Алісу.
— Так… Мені здається, я пропустив щось дуже цікаве.
Пізніше, коли вони разом готували чай на кухні, Аліса ще раз вибачилася.
— Олено, пробачте мені. Я справді не називаю людей такими словами.
— Звісно, — серйозно кивнула та. — Зазвичай усе починається зі слів: «Ота жінка у світлому пальті…»
І обидві щиро розсміялися.
Вечір виявився напрочуд теплим і затишним. Батько Максима мав чудове почуття гумору, сам Максим увесь вечір намагався з’ясувати, що ж сталося в квітковому магазині, а Олена лише загадково відповідала:
— Сину, твоя Аліса пройшла прискорений курс майбутньої невістки.
А вже через місяць Максим освідчився Алісі.
А Олена ще довго з усмішкою розповідала родичам:
— Я одразу зрозуміла, що ця дівчина буде нашою. Особливо після тієї великої битви за останній букет амарилісів.