Оксана третий раз перечитала сообщение в телефоне: «Задержусь, не жди». Три слова, ноль знаков препинания.
Я стою біля вікна, кручу в пальцях телефон, екран гасне. За вікном — листопадовий Київ, мокрий асфальт
У нашої сусідки Ліди Іванівни з Вінниці є така приказка: «Доньчині діти — під серцем лежать, а синові
Nazywam się Barbara Wesołowska, mam sześćdziesiąt jeden lat i od dwudziestu trzech pracuję jako rejestratorka
Únor v Krkonoších uměl zabíjet potichu — bez varování, bez zvuku, jenom sníh a vítr, co ti vezme dech
Дождь в тот вторник лил с четырёх утра, а к семи по проспекту Свободы уже стояла обычная киевская — нет
Тесть звонил мне каждый день в семь утра — как будильник, только злее. — Богдан, ти живий? Чого не берёш
Nikdy jsem netušil, že jedno esemesko dokáže rozsoudit celou rodinu. Jmenuji se Radek Novotný, je mi
Bożena liczyła resztę na czynsz. Wychodziło trzysta dwadzieścia złotych i jeszcze drobne, które zsypywała
Меня зовут Юрко Дацюк. Мне тридцать четыре, и в тот дождливый вечер я стоял по колено в грязи на участке