Отут, на набережній біля Хортиці, комарів завжди вистачало — пізніми серпневими вечорами вони йдуть хмарою від плавнів, і місцеві звикли з цим жити. Але цього року все інакше.
Ганна Ткаченко зрозуміла це в п'ятницю вранці, коли не змогла зігнути коліно, щоб устати з ліжка. Напередодні поралася на городі — смикала бур'ян між грядками картоплі, обприскувала помідори від фітофтори, як робила щоліта останні двадцять років. Ввечері відчула, що ноги ниють, наче після довгого копання, і списала все на вік і вологу спину. А вранці суглоби заклинило так, ніби через неї переїхала машина. Скроні здавило, за очима запульсував тупий біль, і термометр показав сорок.
— Думала, застудилась на дачі, — розповідає вона. — Випила аспірин, полежала. А до вечора вже й ложку тримати важко було.
У поліклініці Шевченківського району в реєстратурі того дня стояла черга, якої Ганна не пам'ятала з часів ковіду. Літня жінка з сусідньої вулиці тримала грілку на скроні, чоловік років тридцяти сидів зігнувшись, обхопивши коліна руками. Лікарка викликала Ганну через двадцять хвилин, змірила тиск, послухала скарги і, не роздумуючи, виписала направлення на аналіз.
— На денге? — перепитала Ганна. — Це ж десь у тропіках буває, не в нас на Хортицькому шосе.
Лікарка-інфекціоністка Оксана Величко з обласної інфекційної лікарні того тижня приймала таких, як Ганна, одного за одним. За сім днів до неї звернулося одинадцять людей зі схожими скаргами, і жоден нікуди не виїжджав.
— Раніше в нас були лише завізні випадки, — пояснює вона. — Людина повернулась із Таїланду чи В'єтнама, привезла вірус, ми лікуємо. А тут комар покусав людину, яка з дому нікуди не виходила далі городу. Це вже зовсім інша історія.
З одинадцяти підозр підтвердилося шість. Але вже за наступний тиждень до лікарні з тими самими симптомами прийшло стільки людей, що підтверджених випадків стало чотирнадцять — більш ніж удвічі проти початкового тижня. Найбільше — саме в приватному секторі Шевченківського району, де через старі водогінні колонки й покинуті городи застояна вода стоїть буквально в кожному дворі.
Переносить гарячку комар виду Aedes aegypti — п'ять років тому ентомологи фіксували його хіба на півдні, в Одеській та Херсонській областях. Тепер клімат теплішає, зими коротшають, і комар, який раніше не переживав морозів, спокійно зимує в підвалах багатоповерхівок.
Симптоми в більшості хворих проходять непомітно — легка слабкість, і все минає за кілька днів. Але у симптоматичних випадків це висока температура під сорок, головний біль за очима, нудота, а в важких формах — крововиливи й реальна загроза для життя. У запорізькій лікарні того тижня під крапельницями лежали двоє пацієнтів, і саме тоді Ганна отримала результат аналізу.
Позитивний. Гарячку денге, ту саму "кістколомну", підтвердили в неї минулого вівторка.
Лікарі поклали Ганну на два дні під нагляд — переконатися, що не почнеться важка форма, — і відпустили додому з переліком того, чого не можна робити. Того ж вечора вона зателефонувала дочці в місто і сказала не привозити онука на вихідні.
— Йому чотири роки, — каже вона. — Поки я хворію, хай лишається у неї. Я не знаю напевне, чи можна від мене заразитись, лікарка казала, що ні, комаром тільки. Але поки в дворі стоїть хоч крапля води — я його сюди не пущу.
Комунальне підприємство "Запоріжкомунсервіс" з понеділка вивело бригади на обробку дворів інсектицидами — і наземну, і вперше за роки авіаційну, гелікоптером над плавнями Дніпра, де, за підозрою епідеміологів, і почалося поширення. Обприскування триватиме до кінця вересня.
У департаменті охорони здоров'я Запорізької облдержадміністрації закликають мешканців ліквідувати будь-яку застояну воду на ділянках — відра, старі шини, бочки для поливу — і користуватися репелентами, особливо в надвечірні години, коли комарі найактивніші.
Тепер щовечора, тільки-но спадає спека, Ганна бере ліхтарик і обходить двір. Перевертає бочку для поливу, зливає воду з відра, в якому колись тримала розсаду. Знаходить старе цебро біля сараю — на дні палець дощової води й уже кружляють личинки. Виливає, витирає насухо, ставить перевернутим. Раніше на таке й уваги не звертала.
Онук приїде тоді, коли у дворі не залишиться жодної калюжі, здатної втримати воду хоч добу. А поки що Ганна щовечора обходить кожен закуток — і щоразу, підіймаючи чергове відро, відчуває, як коліно ще нагадує про себе тупим, тягучим болем.
