У Панайотіса не стало сестри. Їхав чоловік у село, ховати її. Марія, дружина Панайотіса, залишилась вдома здоровя не дозволяло ні на море, ні в поле. Вона знала, що чоловік сьогодні повернеться, тож усе підготувала завчасно: в тарілки виклала мяту картоплю, біфтеки, ще й хліба від улюбленої пекарні нарізала. Панайотіс зайшов на кухню.
Вчасно до вечері, посміхнулась Марія.
Панайотіс мовчав, дивився на неї якось з-під брів.
Що трапилось? підозріло спитала Марія.
Я повернувся не сам, нарешті видав чоловік.
Не сам?! А з ким? здивувалася дружина.
Подарунки для дружини
Марія Іоанніду думала: ось і настала моя старість. Лежиш, дивишся у стелю, прокручуєш у голові життя. Особливо останні три роки.
Тоді ще чоловік був. Якраз шістдесят два відсвяткував замовили сушену рибу й оливки. Аж тут не стало у нього сестри у селі. Самотня була, лише Панайотіс поїхав ховати. А повернувся
Повернувшись, він ввів у дім худорляву дівчинку:
Маріє, це онука моєї сестри. Звати її Евангелія.
Марія строго подивилась на дівчинку, кинула суворий погляд чоловікові, але промурмотіла:
Проходь, Евангеліє. Зараз накрию на стіл.
Вона знала, що чоловік повернеться, тож усе вже приготувала: поставила гарячу картоплю, біфтеки по-селянськи.
Сідай, Евангеліє, їж! сказала якомога лагідніше.
Кухня та їдальня
Дівчинка почала їсти, а Марія хитнула головою чоловікові, і вони подались у спальню.
Панайотісе, що це все означає? засичала вона, притискаючи двері.
Маріє, хай поживе у нас. У дівчинки нікого не лишилося!
А де твоє племінниця?
Вона навіть на похорон не приїхала. Сестра сама онуку з трьох років тягнула. Не стало її Тепер у дитини зовсім немає нікого.
Панайотісе, ми з тобою пенсіонери, здоровя як у кепської кози, обернулась на двері. Скільки їй років?
Дванадцять.
Її ж до двадцяти виховувати доведеться!
Буде допомога від держави. Будинок сестриної продамо через півроку, вже домовився. Не щось грецьке, хатина стара… Але й у нас якісь заощадження є. Елені з Ніком допоможуть, наші ж діти.
В них самих турбот вистачає! Діти вже до школи ходять, а там і одруження, хрестини! Ми ж їм збирались підсобити…
Маріє, але Евангелія теж онука моєї сестри.
Не рідна онука! змахнула рукою. Та й годі, вечеря холоне!
Дівчинка злякано подивилась на господарів, мабуть, зрозуміла, про що йшлося. Встала:
Γιαγιά Марія, не виганяйте мене, прошу… Крім вас і παππού, у мене більше нікого. Я буду допомагати.
Ладно, живи вже!
Минув рік. Не стало Панайотіса. Приїхали діти, попрощались. Посиділи за столом із матірю. Евангелія пішла до сусідів: розуміла, у дорослих серйозна розмова.
Мамо, навіщо тобі ця дівчинка? казала Елені.
Вона онука Панайотіса, сльози котилися в Марії. І їй нікуди подітись.
Давай відправимо її у притулок. Ти вже не молода, навіщо на старість це все?
Я зовсім одна залишилась. Ви приїжджаєте все рідше, здоровя і так на дні. А так хоч хтось поруч буде, ще більше розплакалась.
Слухай, Елені, втрутився Нік, мамі й справді одній важко. Хай дівчинка живе, так буде краще.
Погостювали день і поїхали: у них свої діти, клопотів по самі оливки.
Залишилась Марія зі своєю «нерідною внучкою». Евангелія дівчинка чудова, хоч лише тринадцять, у всьому допомагає.
А Марії все гірше й гірше. Знову приїхали діти.
Ой, зле мені, майже не встаю, добре хоч Евангелія поряд, на другий день почала Марія. Хочу їй квартиру переоформити.
Мам, про що ти? обурилася дочка. У тебе ж шестеро внуків, моїй Деспіні вже чотирнадцять, а Фотіні пятнадцять! Скоро на весілля підуть!
Он вони якось не прагнуть до старенької бабусі…
Зараз канікули, швидко вирішила Елені. Подзвоню, скоро приїдуть і все літо тут пробудуть!
Через три дні справді привезли Деспіну й Фотіні, а батьки поїхали. Евангелія, знову чужа, подалась до сусідів.
Внучки були в захваті: в бабусі святкова свобода, батьків нема. Першого ж дня гуляли до пізна. Вернулись а бабуся ледь встає, і їсти нічого. Тільки в туалет попросилась дівчата перекривились: не заради цього ж вони приїхали.
Вночі бабуся води попросила поки Фотіні прокинулась, знову заснули… А як бабуся ще раз до туалету забажала вони й сперечатися почали, хто поведe. Зранку треба було сніданок готувати, стареньку годувати добре, дійшла сама.
Два дні бабуся ледь не витримувала внучок і їхній настрій Та коли Марія попросила помити її у тих урвався терпець. Подзвонили додому, наступного дня вже слід простиг.
Залишилася Марія зі своєю «нерідною внучкою». Вставала з ліжка насилу.
І так рік минув.
Вся квартира вже на 15-річній дівчинці: і навчається добре, й бабусю опікує, і порядок тримає. А в Марії у голові все важчі думи:
«Уяви, чужа, а не залишає, доглядає… Хоч і їй піти нікуди. Але мине кілька років, треба їй квартиру переписати. Діти, мабуть, зрозуміють».
З останніх сил піднялася з ліжка, взяла свій смартфон, який ще Панайотіс їй подарував на іменини і навчив вмикати-заряджати. Відшукала телефон нотаріуса й подзвонила.
Він прийшов наступного дня, все юридично оформив.
Марія Іоанніду тут же повідомила свою новину Елені й Ніку. Ті приїхали вже наступного дня. Трикімнатна квартира на другому поверсі у центрі Марусі.
Мамо, а чи варто було? одразу почала донька. Може, ми заберемо тебе до себе? Будеш то у нас, то у Ніка, а квартиру продамо!
А Евангелія?
А що Евангелія? В державний притулок оформимо. У тебе ж є рідні онуки.
Я вже знаю, як вони мене доглядають. З Евангелією мені спокійніше. І не хочу я ті місяць-там, місяць-сям» блукати.
Ну і гаразд, сказав Нік. Так, мабуть, краще. Мамі з нею добре це головне. Вирішила квартиру оформити на дівчинку так тому й бути.
Погостювали у матері кілька днів і поїхали. Евангелія одразу повернулась від сусідів.
Γιαγιά, навіщо тітка Елені з дядьком Ніком приїжджали?
В гості, посміхнулась Марія. Сідай, щось маю тобі сказати.
Γιαγιά, ти сьогодні таємнича…
Принеси теку, оту, що на комоді.
Дівчина принесла, сіла поруч.
Я оформила квартиру на тебе, всі папери тут.
Γιαγιά, навіщо? Я ж тобі не рідна
Крихітко, ти мені ще рідніша за рідних! Тільки не покидай мене, домовились?
Про що ти, γιαγιά?! Для мене ріднішої не існуєЕвангелія обійняла Марію так міцно, що тій забракло слів.
Να ζήσεις, γιαγιά… тихо прошепотіла дівчина. Я з тобою навіки, ти ж моя сім’я.
Увечері вони разом приготували вечірню страву, і аромат теплого хліба, що пахнув корицею і домом, наповнив квартиру. Марія дивилась на свою дівчинку таку дорослу й усе ще дитячу, і серце її наповнювалось тихою радістю. Сталось те, про що вона й гадки не мала: серед недолі й тривог зросла нова пригода життя тепла, мовлітня ніч на островах, довірлива, мов дитяча рука в старечій долоні.
Десь на підвіконні цвіли ніжні алое, і шумів вечірній вітер з моря, приносячи запах лимонів. Марія усміхнулась. Хай старість недобра душа її вже знайшла втіху.
Ζήσε з вірою, Евангеліє, прошепотіла вона. Усе життя подарунок. І ти мій найбільший.
І коли лунали навкруги дзвінкі дитячі голоси, і в домі пахло вечерею, і з вікна світилось маленьке лампадне світло це було щастя, яке приходить лише до тих, хто вміє дарувати й приймати любов.
