Попі вісім вечора, Марія повернулася додому з лікарні. Зітхнула з глибин душі, відчинила двері й одразу була „зачарована” дитячим вереском.
З приреченим поглядом вона увійшла у σαλόνι, де її донька Деспіна і γαμπρός Янніс розвалилися перед телевізором, втопаючи у власному бардаці.
Плюшеві ведмедики та машинки валялися по всій кімнаті на καναπέ, на κρεβάτι, ще й розсипом по підлозі. На τραπέζι товариство складали обгортки від σοκολάτας, курячі кісточки, порожні пляшки від γκαζόζας і яблуневі шкірки.
На πλάτη της πολυθρόνας звисав горою брудний одяг, а на стільці „гордо” тримав оборону использований підгузник, складений так, ніби то мистецтво сучасне.
Настрої доповнював „έξτρα” сірість: у кімнаті задушливо, аромат якщо можна так сказати вражає уяву. Марія майже знепритомніла.
Її однорічна онука, невгамовна Зої, побачивши бабусю, з криками радості кинулась в обійми.
Марія розчинила вікно нехай елпіда і свіжий повітря зайде в господарство і пішла у κουζίνα.
Образ, який відкрився перед нею, був гідний грецької трагедії: гора посуду в νεροχύτης, окрушки хліба, чай розлитий, під столом скалки. Хто розбив її улюблену чашку з синім ορίζοντας, яку купив чоловік на Крітській площі загадка.
На плите тліла сковорода з котлетами чорніше нічого не буває. В холодильнику, мабуть, плакала відчаєм мишка: пусто.
У кухню влетіла Деспіна, чмокнула маму:
Γειά σου, μαμά! Раз ти тут, ми з Яннісом сходимо у кіно, а потім перекусимо в кафеньо. Дай, будь ласка, трохи євро не вистачає.
З вітальні долинув голос благовірного:
Κυρία Μαρία, можна завтра фассολάду? На телебаченні бачив аж слинки потекли. Та і салатік вітамінний! До речі, кава не купили? Без фраппе я не людина!
А я як? мовила Марія, витріщаючись на доньку, Я ганяла цілий день по роботі, ні часу, ні сил, навіть видихнути не було коли. Може, ви Зої візьмете з собою?
Μαμά, ну ти що! одразу запротестувала Деспіна, Батьки ж часом мають відпочивати від дітей! У нас з Яннісом зараз криза! Психологиня (з Інстаграму) каже: обовязково треба ходити удвох на побачення. Ти не бачила Зої зранку, вона за тобою сумує. Проведеш час разом обидві будете щасливі. Не переймайся, ми швидко!
Не встигла Марія й слово вставити донька, як торнадо, пронеслась по хаті і вже зникла. За пачку євро навіть дякую не сказала і вони з Яннісом зникли в афінську ніч, Зої залишили на бабусю.
Жінка застигла, наче Афіна перед медузою-Горгоною. Хотілося плакати утома зашкалювала. В цей момент почувалася обслуговчим персоналом з опцією „гроші 24/7”.
Голова боліла так, наче її спеціально ходили топтати. Хотіла лягти хоч на пять хвилин, та у Зої на вечір були свої плани бабусю на відпочинок не пускають навіть грецькі онуки.
Треба щось приготувати на вечерю, ще й прибрати це афінське поле бою. В даний момент Марія почувала себе так, ніби тільки-но повернулась із Олімпійських ігор в категорії „вижити вдома”. Зітхнула тяжко і розплакалась
Деспіна та Янніс жили в її „малометражці” вже кілька років. До їх появи у Марії життя було наче сольфеджіо: нудно, затишно, без форте.
Колись вони знімали квартиру в Перісері, але хазяїн несподівано виставив їх, і волею долі вони „тимчасово” зявилися у мами.
„Тимчасово” плавно перетекло у „вічно”, бо то дорого, то далеко, то вікна виходять не на акрополь.
Потім Янніса типово по-грецьки звільнили запевнив, що його підставили конкуренти в офісі. Але шукати роботу не спішив вдома ж краще: телевізор, компютер, мамин холодильник.
Жили на зарплату Деспіни менеджерка в супермаркеті, спасибі. Коли дізналися про вагітність життя стала серіалом на „Alpha TV”: витрати, сльози, гормони, походи до лікаря, ще походи до Марії за грошима.
Жити нормальним життям стало недоступною розкішшю. Марія працювала ортопедкою в приватній клініці пробувала хоч якось підтягнути фінанси.
Всі велике продукти, рахунки за ΔΕΗ, інтернет, навіть туалетний папір лягло на добрі плечі мами. А донька і зять сиділи на шиї з виглядом сфінкса.
Марія боялася щось сказати ну як викинути єдину доньку з онукою на руках? Не зможе ж так гречанка крикне кожна філіппіка на Фейсбуці. Оце вона і терпіла.
Дзвінок у двері. Марія, обтерши сльози, глянула у вічко подруга Христина, як завжди непередбачувано.
На душі стало ще важче: хаос, навіть Зевс би не впустив гостей. Але що робити впустила.
Зібравши волю в кулак, посміхнулась, обійняла подругу і запросила до кухні. Христина одразу толерантно промовчала, відкрила холодильник дістала яйця, сметану, помила пательню і почала готувати омлет.
Поки Христина чаклувала над вечерею, Зої заснула на бабусиних колінах. Марія віднесла її у спальні батьків, паркувала у ліжечко та повернулася.
Φάε, κορίτσι μου, лагідно сказала Христина. За день ти, певно, тільки ковтнула кави. Слухай, ти зовсім схудла. Спиш мало, харчуєшся як афінська студентка. Так не піде! Дочка твоя з чоловіком стали справжніми кровососами. Треба щось робити.
А як? похмуро відповіла Марія. В них маленька дитина, куди їх? Я що Медея?
Вони давно вже користуються твоєю добротою! Чому їм напрягатися, якщо за все платить мама? Ти сама все на себе взяла але це твій дім! Не виправиш зараз потім буде тільки гірше. Поговори з ними або я поговорю.
Марія погодилася. Христина допомогла з порядком, зварила гіркий грецький чай, зробила масаж плечей не подруга, а благословення.
Ввечері, годині об 11, зявились з кіно Деспіна й Янніс.
Γειά σου, θεία Χριστίνα, кисло сказала донька. Ніколи не любила мамину подругу, бо та завжди „лізе в сімейні справи”.
Καλησπέρα, холодно відповіла Христина. Добре погуляли? А чого так рано? Могли ще по нічному Кіфісіа пройтися
Μαμά, ми спати, відрізала Деспіна.
Сядьте обидва, твердо промовила Марія. Є серйозна розмова.
Τι έγινε; здивовано спитав Янніс.
Слухайте, ви обоє молоді. Досить. Я даю вам тиждень знайти собі квартиру, після чого живете самостійно. Ми в Греції, а не в казці про добру матусю. Я більше не можу. Це моє останнє слово.
Μαμά, ну як ти можеш?! захвилювалась Деспіна. У нас ні копіки (евро), я в декреті, Янніс без роботи. Як нам вижити?
Θα τα καταφέρετε, відповіла Марія. Ви дорослі, батьки, мусите навчитися відповідальності. Якщо я завтра перестану допомагати як будете? Ти мусиш зняти рожеві окуляри, Деспіна.
Як ти можеш? заплакала донька. Ти нас виганяєш, ти що зла мати? Ти справжня μητριά, от хто ти!
Деспіна, досить! втрутилась Христина. Підіть зараз до себе, подумайте. Я не дозволю більше так розмовляти з мамою. Кінець.
Ви нас налаштовуєте проти тещі! обурився Янніс. Чого ви тут взагалі?
Все могло закінчитись грецькою трагедією, якби не прокинулась Зої.
Подружжя поспішило до дитини. Христина міцно стисла Марії руку мовчки підтримувала.
За тиждень Деспіна і Янніс таки виїхали образилися смертельно. Те, що мама для них зробила, миттєво забулося. Марія стала тою самою „κακιά μάνα”. Але знала інакше не можна.
Грецьке серце боліло, але вона сподівалася: діти з часом зрозуміють, для чого це все було. Іноді навіть найулюбленішим дітям треба дати суворий урок інакше житимуть на шиї інших.
Колись вони подякують. Може, олімпійський вогонь не погасне принаймні, Марія в це вірила.
